ewc ce

Вхід

E-mail *
Пароль *
Пам'ятати мене

Леся Юрчишин: «Не бійся! Роби! І бери за це відповідальність…»

47431269 2262805850418054 2841491788269617152 nЛеся Юрчишин. Учителька історії, правознавства і громадянської освіти в Новопечерській школі міста Києва. Позаштатна методична консультантка у Київському ліцеї бізнесу. Одна з трійки фіналістів Global Teacher Prize Ukraine 2020 у номінації «вчитель громадянської освіти». Учасниця 6-ої літньої академії Європейського Центру Вергеланда у Польщі.

Чому і як Ви обирали собі професію вчительки?

Я завжди знала що буду вчителькою. Не знаю звідки це взялося, але знала, що працюватиму з дітками. В садочку і в школі наслідувала вчителів. А вже в 6 класі впевнилася, що хочу бути вчителькою історії. Тож коли батьки запитали: «То що, куди будеш поступати? Ким плануєш бути?», я навіть здивувалася: «Ну та ж звісно вчителькою історії! Що тут думати?». Історію вибрала через особистість учителя, бо він вимагав не просто переказати прочитане, а розбиратися в причинах і наслідках. Він відкрив якесь особливе «око» - бажання копати глибше і бачити глибше. Громадянська освіта і правознавство додалися вже «в процесі» за допомогою Демократичної школи й інших програм. Взагалі мені здається, що участь у міжнародних програмах мала максимальний вплив на мене. Це дозволило мені трошечки «набрати м'язів» і стати більш впевненою в собі. Спочатку здається, що все дуже важко, а потім просто крок за кроком починаєш щось робити з дітьми. Зараз я дуже тішуся тим, що у нас з учнями виходять такі круті проекти і з громадянської освіти, і з історії. Думаю, це б не вдалося без такої крутої «прокачки». Університет дає зовсім трошки. А ось такі незвичні тренінги, цікаві особистості, знайомства дають набагато більше. Треба тільки взяти.

А як діти на Вас реагують?

Я завжди велику увагу надаю знайомству - як зайти перший раз до дітей. До цього завжди дуже і дуже ретельно готуюся й налаштовуюся. Зустріч завжди починаю з детального знайомства - не звичайна собі перекличка, а представлення себе. Моя історія: мене звати Леся, як Лесю Українку, по-батькові я Тарасівна як Тарас Шевченко, і в мене реєстрація в паспорті на вулиці Степана Бандери. Як ви розумієте, я могла у вас викладати тільки історію України. На такі речі діти реагують, ловлять особисту історію. А далі я прошу їх або розказати щось про себе, чого ніхто в класі не знає. Або, якщо вони трошки соромляться, прошу назвати 2 правдиві факти про себе і одну неправду (або навпаки), а ми всі разом вгадуємо. Якщо це клас, де всі дуже добре знайомі між собою, пропоную розказати про свого друга, тощо. Є багато форм, як можна познайомитися. Навіть якщо знайомство триває цілий урок, це нормально, бо воно допомагає встановити культуру безпеки. Так діти не боятимуться висловлювати те, що вони справді думають, або те, чого вони справді хочуть. Для мене це дуже цінно. Вони звикають і до тебе як особистості, яка хоче щось робити з ними і для них, і самі починають розкриватися. До того ж, одразу бачиш, хто чим цікавиться і як з цими дітьми працювати. Відразу встановлюється зв’язок. Не на всіх уроках є така можливість. Я ніколи не намагаюся «завалити» якоюсь великою домашньою роботою чи ще чимось. Ми завжди починаємо з розмови. Це основне. Є лише одне просте правило: одночасно може говорити хтось один. Далі я шукаю такі форми роботи, щоб «оживити» історію, щоб відслідкувати причинно-наслідкові зв'язки. Для засвоєння інформації достатньо просто бути активно включеним на уроці. А вже знання і розуміння деталей з’являться, якщо сісти почитати, виконати власний проєкт.

Як Ви зацікавлююєте учнів та учениць у класі?

Право і громадянська освіта у мене завжди в симбіозі з історією. В розкладі є певний урок, але все одно виходить інтеграція з елементами всього. Дуже гарно історія поєднується з літературою: українською чи зарубіжною. Останні три роки мені дуже допомагає музика. Наприклад, вивчаючи Першу світову війну, ми завжди слухаємо пісню Українських січових стрільців «Там на горі, на Маківці». Ми її обговорюємо за технологією емоційного інтелекту, розбираємося. В мене діти до цього часу співають «Хлопці підемо, боротися будемо…». У неї легкий мотив, але вона й показує сутність процесу історії. Так підліткам легше запам'ятовувати історичні події. Коли працюєш з дітьми такими незвичними способами, вибудовується довіра. Це потенціал предмету, адже історія, громадянська освіта насправді дуже близькі дітям. От зараз на громадянській освіті ми довго розбирали тему ідентичності, бо підліткам було дуже складно знайти себе у цьому світі. Я завжди кажу учням, що я всього лиш учителька, яка вчиться разом з ними. Мені здається, що це позитивно налаштовує. У нас немає чогось такого, що ти не правильно сказала або твоя думка неважлива. Всі думки мають право на існування і кожен та кожна можуть помилятися. Я в тому числі, і це нормально.

Чи використовуєте проєктний підхід на уроках?

Минулого року нам з учнями дуже «зайшла» тема української революції. Український Інститут національної пам'яті зробив таку карту Києва, де позначені всі збережені пам'ятні місця. Я дала дітям завдання – за місяць знайти час і відвідати хоча б п'ять таких об'єктів, сфотографувати їх або з ними. Потім був урок, коли всі презентують свої 5 фото і проводять віртуальні екскурсії одне одному. Вони дуже заглибилися в події навколо, розповідали, що й коли було на тому місці, як воно змінювалося, які події з ним пов’язані тощо. Коли вивчали тему героїв Крут, ми також розглянули її зі всіх сторін, поговорили про факти і міфи, про часом надмірну героїзацію та реальність. І тут діти кажуть: «Так Аскольдова могила ж у Києві знаходиться. Давайте поїдемо, дослідимо на місці». Я не була готова до такої пропозиції, не уявляла, як ми туди поїдемо і що будемо робити. Але адміністрація школи не заперечувала, охочі учні теж знайшлися швидко, і ми туди поїхали. Ми дослідили це місце саме як місце пам’яті: що тут є і чого бракує. Потім уже в автобусі все обговорили. Я роздала дітям вірші про Героїв Крут, ми їх додатково прочитали і проаналізували. «Відчули» атмосферу. І в нас вийшов просто крутий урок пам’яті. Якби не дитяча ініціатива, то цього б не було.

11694820 1023713637660621 6240330639519401444 n

Що потрібно школярам, аби бути активними в громадському житті?

На  тренігу з методики «Лідер у мені» Стівена Кові дуже гарно пояснювали поняття «активність» і «проактивність». Активізм – це не лише стереотипне уявлення, що тобою мають «закривати всі діри», і ти маєш хотіти долучатися до всього. Проактивна позиція – це коли ти береш відповідальність за свої дії. Твоя дія може бути саме такою – я йду попереду. А може бути спрямована на допомогу тим, хто йде першими. А може полягати в тому, щоб не брати в чомусь участь. Головне – спроможність  прийняти рішення, не чекаючи, доки хтось скаже, що робити. Я приймаю рішення і можу пояснити, чому його приймаю. В моєму розумінні відповідальність починається з уроку. Звісно, це не означає підняти руку і щось відповісти. Це, наприклад, рішення, виконати чи не виконати завдання і усвідомити та прийняти наслідки. Що ми можемо точно зробити, так це розвивати готовність брати відповідальність за щось і рішучість висловлювати свою думку. Не просто покричати разом з усіма, а знайти оптимальний конструктивний шлях. Взявши відповідальність, ти показуєш свою позицію активного громадянина. Так само, йдучи на вибори, ти демонструєш громадянську активність. Не шукаєш відмовки, чому не йти, а відповідально висловлюєш своє ставлення. Виходить, ми маємо формувати цю готовність брати відповідальність за свої дії. І починати з себе. Не може пасивний учитель виховати проактивних дітей.

Яке ставлення батьків до шкільних активностей в умовах балансування між підготовкою до ЗНО та громадянською освітою?

Було б добре, якби було ще більше вибору: чи то більше зосередитися на навчанні й засвоєнні програмних вимог, чи залишити собі час на активності. Звичайно, від батьків багато залежить, бо вони обирають можливості для дітей. У мене були випадки, коли батьки спочатку висловлювали невдоволення нестандартними завданнями, але після розмови та докладних пояснень стали мене дуже цінувати. Здається, у цьому й полягає основний спосіб подолання проблем: у спілкуванні. Якщо цінності сім’ї співпадають з цінностями школи, ми отримуємо ідеальний трикутник, але діалог завжди важливий. Якщо двоє розумних людей хочуть докопатися до істини, у них все вийде. А якщо хочеться позвинувачувати одне одного, то це взагалі не діалог. Відсутність хоча б мінімального спілкування діє токсично на стосунки між школою й батьками.

Ви були учасницею 6-ої літньої академії «Демократія в школі» ЄВЦ у Польщі. Розкажіть про свої враження.

11162348 1023713270993991 3421783369697903682 nНасправді ви знаєте я тоді була ще дуже «зелена» як мала дитина. Коли навчалась і в школі, і в університеті, в нас предмет "Громадянська освіта" був лише як якась теорія у підручнику. Потрапивши на своє перше робоче місце у с.Вістря Тернопільської області, зраділа, побачивши додаткові декілька годин навантаження: курси «Живи за правилами» та «Вчимось бути громадянами». Так і почалося справжнє знайомство з громадянською освітою. Потім я потрапила на роботу до Києва. Буквально через рік відразу поїхала до Польщі на літню школу демократії. Для мене це був зовсім інший світ. Там купа людей, всі такі розумні, всі говорять важливі речі. Це перший мій закордонний освітній захід.

У 2015 році я була учасницею програми Європейського центру Вергеланда «Демократія у школі», яка реалізовувалася у співпраці з Міністерством освіти Польщі та Центром розвитку освіти. Було прикольно, бо там були команди з 8 країн: Східного партнерства - Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Грузії, Молдови, України, а також Росії та Польщі. Програма була побудована на постійному включенні, в нас були хороші досвідчені тренери, цікаві екскурсії по Варшаві, вивчення Голокосту та єврейського питання. У нас тоді була зустріч з тогочасною міністеркою освіти Польщі. Міжкультурний вечір був дуже класний: з командними презентаціями своєї культури, дегустацією солодощів і напоїв, діалогами й розпитуванням про цікавинки. Атмосфера була неймовірно крута.

Я дуже запам'ятала заняття про культуру управління в школі, про демократичний і авторитарний стилі. Раніше я вважала, що вертикальні стосунки - це нормально, так і має бути: директор сказав – усі виконують. Виявляється, то може бути зовсім інакше. Шкільні правила мають враховувати права учасників освітнього процесу, і їх можна міняти. Так само шкільна рада може змінюватися. Знаєте, для мене це були просто нереальні відкриття. Всі заняття були корисними. Ми тоді набралися багато багажу – з матеріального привезли з собою купу книжок. Але цей стосик символізував ще й інтелектуальний багаж – багато поживи для розуму, щоб подумати, щоб потім переосмислити. Досі маю конспекти з літньої школи й користуюся записами.

LesiaY 4

Що з того, що навчилися в Літній Академії, використовуєте в школі?

Складно сформулювати, які саме елементи використовую. Воно все вплинуло в комплексі. Повернувшись до Києва, наша команда Київського ліцею бізнесу мала передати досвід колегам. Ми одразу розробили по своїх записниках три тренінги для своїх. Пам'ятаю, що різні люди по-різному реагували, особливо на тему стилів управління в школі, адже в усіх свій досвід і своє сприйняття. Мені дуже знадобилося побачене на тренінгах, я багато використовую на своїх предметах. Просто більшість з того впроваджується поступово, крок за кроком. Я можу сказати, що Програма «Демократія в школі» для мене стала якимось мега відкриттям усього на світі. Крім тренінгів, ми мали ще презентувати окремий проєкт від команди. Моя колега директорка школи Людмила Іванівна Паращенко одразу почала думати, як ми це можемо масштабувати в рамках всієї країни. Вона вийшла на німецький фонд, який займався програмою М18. У Німеччині вони ще з кінця 90-х готували підлітків до свідомої участі у виборчому процесі… Нам вдалося запустити М18 в Україні. Проєкт працює вже п’ятий рік. Скажімо так, їдучи на тренінг до Польщі, думала про свою школу, а отримала грандіозне масштабування із залученням інших людей.

Чи продовжуєте спілкування з іншими учасниками та учасницями?

11703382 1023714234327228 4325714522118909172 n

Ми всі між собою обмінялися контактами, хтось навіть встиг з’їздити до когось у гості, розробити й реалізувати спільні проєкти. Тобто, програма дуже помогла познайомитись з людьми, зав’язати контакти і здобути нові навички для себе, для суспільства та для оточуючих.

Що думаєте про онлайн продукти «Демократичної Школи»?

Тулбокс, який ви запустили, насправді дуже класний, бо кожен хто брав участь у тренінгах, розробив щось цікаве. Тепер воно все є онлайн, можна подивитися і щось пригадати собі або модифікувати під себе. Ти ніби все й знаєш, але такі підказки дуже допомагають. Звісно, завжди є люди які просто лайкають, але багато хто використовує ідеї, тому поширення завжди досягає мети.

LesiaY 11У березні школи зіткнулися із викликом дистанційного навчання. Як Ви давали цьому раду?

Найголовніша проблема – як перенести в онлайн ту комфортну атмосферу, яку ти довго й ретельно вибудовуєш у класі. Мені пощастило в тому плані, що в обох школах, де я працювала під час карантину, діти мали особисті гаджети і доступ до WiFi. Тобто, я була спокійна за технічний бік навчання. В обох школах ми ще раніше мали досвід роботи з дистанційною онлайн-системою. Тобто, багато інструментів уже було. Коли настав час переносити все навчання в онлайн, щось довелося придумувати, щось переробляти під себе, а щось можна було вже застосовувати. Перші кілька днів після оголошення карантину я відчувала брак інформації. Тому радилася з колегами й друзями, питалася у дітей, робила пробні «зідзвони» з учнівством у різних застосунках. Фактично, ми з дітьми спробували різні інструменти і вибрали оптимальний. Тож перший дистанційний урок я провела вже у перший день карантину. Наступний виклик: невідомість і очікування. На початку багато хто радів несподіваним канікулам, на другому місяці прийшло усвідомлення, що це надовго, а на третій місяць всі були настільки виснажені і втомлені, що вже ніяких завдань давати не мало сенсу. По змісту ми небагато втратили, а от з формами роботи довелося помудрувати. Ми застосовували і команді ігри онлайн, і вебінарні кімнати для групової роботи та спілкування, і падлет дошки. Одним словом, я робила все, щоб школярі відчули залученість. Коли всі сидять в окремих віконечках, не вистачає обіймів і атмосфери. Карантин став хорошим викликом і можливістю. Мені здається, ми з викликом справилися, а ще й стали більше цінувати товариство. Щось втрачаєш, щось набуваєш, але все одно треба рухатися далі. Зум-уроки ми завжди починали з питань «Ну як ви? Як настрій». Хвилин п'ять-десять мусили просто поговорити, показати своїх домашніх котиків, ще щось, щоб встановити атмосферу, потім трішки пропрацювати, ну й завершити урок хорошими побажаннями: гарного вам дня, гарного настрою, зустрінемося вже скоро. Це дуже важливо й на звичайному уроці, а в онлайн-режимі цим в жодному разі не можна нехтувати.

Як вдалося зберегти мотивацію до навчання і до самонавчання?

Мені здається, що більше дітей ходили на онлайн-уроки за атмосферою та спілкуванням. Але й завдання виконували, бо їм було добре й безпечно, оцінки потрібно отримати, то чому б уже й не зробити ту роботу. Тут уже більше залежить від учителів, яким треба переналаштуватися й зрозуміти, що в їх предметі головне – це не сам предмет, і не програма МОН.  Головне – щось інше, якась цінність, яка є в кожному предметі своя. Найважливіше – дати цю цінність. Допомогти чи завадити здатні лише фантазія і технічні можливості. Мені здається, що карантин виснажив багатьох і спричинив серйозний стрес та вигорання. Не всі змогли сприйняти постійну зміну інструкцій, технічні проблеми, стрес від невідомості. Мені здається, навіть вакансій у школах побільшало з цієї причини. Дуже великий виклик зараз для вчителя залишитись вчителем.

Конкурс Global Teacher Prize Ukraine 2020. Чому Ви вирішили податися і що очікуєте?

119735016 3684945571537401 1840087862400474167 nЯ про нього давно знала, але все вважала себе надто недосвідченою. Цього ж року, як тільки з’явилась спеціальна номінація «вчитель громадянської освіти», моя давня колега ще з тієї ж «Демократії в школі» та потужна тренерка  Ірина Іванюк зразу написала «Лесю, Подавайся». Я пообіцяла подумати і …відклала все на потім. В передостанній день зателефонували з Освіторії й повідомили, що мене номінував мій учень. Тож я вже відчувала відповідальність заповнити цю заявку. Так і вийшло, що я встигла податися на конкурс аж перед його завершенням. А буквально наступного дня після подачі заявки захворіла й розуміла, що в такому стані не змогла б уже нічого заповнювати. Пізніше й хвороба відпустила, і я дізналася, що потрапила в ТОП-50, а потім і в ТОП-3. Це настільки круто, я б ніколи не могла подумати. Зі мною в номінації неймовірно круті люди, я з ними знайома і вболіваю за кожну й кожного з них.

LesiaY 9

Які б Ви дали поради молодим учителям, що приходять у професію?

Коли я була молода й зелена, я не лише мало вміла, але й боялася виділятися. Це якась давня ментальна установка: "бути тихіше води, нижче трави". Мені здається, найважливіше для молодого вчителя – не піти зі школи після 1-2 років роботи. Якщо навіть не одразу виходить налагодити взаємодію з дітьми чи з колегами, все одно завжди є хоч кілька дітей, заради яких варто готуватися й проводити той урок так, ніби він заслуговує Оскара. Колектив може дуже підтримувати, а може й не сприйняти. Але завжди можна сказати собі: «Це ж зараз у мене немає досвіду. За пару років я візьму все хороше, що є навколо мене, і буду розвиватися далі». Моє перше місце роботи - дуже маленька школа на Тернопільщині. Вона мені дала відчуття домашньої атмосфери. Мене, чужу, прийняли по-родинному, все показували й розказували, що самі вміли. Не всі методи старших колег підходять для молоді, але важлива можливість узяти досвід старших і поєднати з новими технологіями. А потім ти починаєш отримувати кайф від роботи. Мені пощастило зі школою, хоча я багато чую про несприйняття «білих ворон» та токсичні колективи. Звичайно, це виснажує і демотивує. Але якщо вже потрапляєш у неприязне середовище, можна пробувати змінити хоча б 1-2 людини навколо себе. Я твердо вірю, що навіть одна людина здатна зробити багато, якщо вона на своєму місці. Вона може запустити процес, який здолає ту гору. Навіть якщо не підтримають найближчі колеги, свобода вчителя дає можливості самореалізуватися й здобути визнання деінде. Головне правило: припинити боятися й остерігатися та почати діяти. Брати на себе відповідальність і починати з себе.

Опишіть свою школу мрії

Моя ідеальна школа – це точно школа, де є товариські стосунки з дітьми. Це місце, де ти можеш відкритися, не боячись, що тебе засудять, поставлять погану оцінку чи відправлять у куток. Тобто, атмосфера важлива. Звичайно, атмосферу легше створити в маленькій школі. Але, якщо ми хочемо вийти на рівень розвитку особистості, яка не бачить кордонів, де люди не бояться мріяти і думати глобально, тоді краще більша школа, бо там є краща можливість для взаємообміну між дітьми, більше коло знайомств та різні самі діти. Це коли застосовуються якісь проєктні роботи не тільки в межах одного класу, а клас із класом, паралель з паралеллю. А ще краще, коли старші беруть шефство над молодшими і щось роблять разом. Це дає дуже круті результати: молодші підтягуються по інтелекту, зростає рівень взаємодії, старші вчаться від менших і починають краще розуміти себе. Моя ідеальна школа – це та школа довіри, де всі зі всіма обмінюються і досвідом і всі зі всіма намагаються комунікувати й співпрацювати. Співпраця – ключове слово. А далі вже можна говорити про технічні засоби навчання, майстрів своєї справи, наявність гімнастичного залу чи уроки плавання. Але це все додаткове й другорядне.

Чим Ви живете поза школою?LesiaY 13

Частково школа – це і є життя. Але крім того я ще дуже люблю міжнародний клуб Toastmasters International. Насправді це ціла світова мережа клубів, які розвивають навички публічного мовлення та лідерські якості. Я там теж трошки навчилися брати на себе відповідальність, підтягла свою англійську, познайомилася з багатьма людьми, розширила кругозір. За час карантину ми також проводили зустрічі онлайн і зараз я маю відчуття, що відвідала безліч місць у всьому світі й на всіх континентах, залишаючись вдома. Це дає таке відчуття громадянина світу. Розумієш, що ти знаходишся не лише в своїй маленькій хатинці чи віконечку, а є частиною чогось більшого, і ти можеш впливати на глобальні рішення. Також мене надихає спільнота Тезе. Це екуменічна спільнота, яка знаходиться у Франції. Вона дає мені дуже велику емоційну підзарядку. Тебе сприймають такою, як ти є, без упереджень і стереотипів, всі дуже толерантні й готові підтримати одне одного. Крім того, я подорожую. Найчастіше – на якісь освітні заходи. Вони дуже важливі. Мені здається, що якби в мене був шанс щомісяця на два-три дні кудись їхати, то я б обов'язково цим скористалася. Це дуже надихає, дає поживу для роздумів і творить гармонію між мною і світом. Також, в мене є багато друзів, родина, четверо похресників. Багато всього є. Часу мало, але я вважаю, що насправді на потрібне час обов’язково знайдеться. Якщо на щось не вистачило, значить, не таке воно важливе й потрібне було)).

Що надихає і мотивує саме Вас?

Надихають мої діти, мої учні. У різних ситуаціях вони одразу знаходять вихід із ситуації, пропонують щось своє. Тоді хочеться жити й творити.

Фото із приватного фонду Лесі Юрчишин

Більше новин... | Підписатися на новини...

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter

ewc ce mo norw

Програма реалізується у співпраці з БО «Центр освітніх ініціатив» й ІСАР «Єднання»,
за підтримки Міністерства освіти і науки України та фінансується Міністерством закордонних справ Норвегії


logo footer 2 logo2

© 2020 Програма підтримки освітніх реформ в Україні «Демократична школа», Європейський центр ім.Вергеланда